Етика як філософська категорія

        Етика - наука про сутність, закони виникнення й історичного розвитку моралі, функції моралі, моральні цінності громадського життя. Мораль (від латинського moralis — моральний; mores — звичаї) розглядається як один із способів нормативного регулювання поведінки людини, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин.

        Маючи інваріантну природу, етика розглядається філософами як специфічне явище суспільного життя, а саме: є особливим орієнтиром у світі цінностей, які декларує суспільство; відображає інтереси соціальних груп; містить певні моральні норми і взірці, які обумовлюють поведінку особистості в ситуаціях морального вибору; регулює поведінку людей; залежить від стану способів соціальної регуляції (правових, державно-адміністративних та ін.); передає накопичений духовний досвід суспільства і залежить від умов соціальної взаємодії, способів функціонування суспільної думки, засобів комунікації; виявляє моральний стан суспільства і особистості; впливає на світогляд особистості; пов’язана з іншими сферами впливу на людину: мистецтвом, релігією, філософією, наукою.

                        Поняття про педагогічну етику, її предмет і завдання

      Теоретичним підґрунтям педагогічної деонтології як науки про професійну поведінку вчителя є педагогічна етика, яка виступає базовою складовою формування професіоналізму і компетентності сучасного вчителя. Професійна етика – це сукупність моральних норм, які визначають ставлення працівника до свого професійного обов’язку, а через нього – до людей, з якими він контактує за характером своєї діяльності.

      Педагогічна етика – це галузь професійної етики, відносно самостійної складової етики - розділу філософської науки. Педагогічна етика безпосередньо спрямована на формування особистості, що вигідно її відрізняє від інших професійних дисциплін.

      У своєму змісті, функціях і методах педагогічна етика є органічною частиною кожної педагогічної дії. Усі стосунки, що складаються в умовах педагогічної діяльності, є похідними від рівня сформованості у вчителя його професійної етики. Предметом педагогічної етики є закономірності виявлення моралі у свідомості, поведінці, взаєминах та діяльності педагога.

       Головними завданнями педагогічної етики є: дослідження методологічних проблем, суті, категорій, специфіки педагогічної моралі, вивчення моральних аспектів педагогічної праці як особливого виду професійної діяльності, виявлення вимог щодо оцінки рівня професійної етики вчителя, дослідження характеру моральних взаємин учителя, розроблення методик виховання та самовиховання педагога.

        Професійна етика педагога має такі особливості : 1) об’єкт праці – людина; 2) педагог несе відповідальність за майбутнє людини; 3) праця педагога надзвичайно складна у психологічному та організаційному аспектах; 4) педагог повинен бути моральним прикладом для своїх вихованців.

        Дотримання етичних правил не означає наслідування апріорно-імперативних, теологічних положень, а передбачає можливість визнання загального як власного; вільного морального вибору, який тим ширший, чим вищий ступінь свободи особистості. Етика може реалізуватися лише в індивідуальному виборі.

        Педагогічна етика тісно пов’язана з такими поняттями як «мораль», «духовність», «професійна культура». Мораль і етика етимологічно за змістом подібні, але для визначення їх специфіки у багатьох філософських та педагогічних дослідженнях їх розмежовують і характеризують окремо.

                                        Структура педагогічної етики

          До структури педагогічної етики включають такі її складові: зміст, категорії, принципи, функції. Категорії: педагогічна справедливість; професійна честь; професійний педагогічний обов’язок; совість і гідність; педагогічний авторитет; любов до дітей.

        Зміст : моральна свідомість (погляди, переконання, почуття); моральні взаємини (з учнями, колегами, батьками); моральна діяльність (освіта, самовиховання, досвід).

        Принципи: гуманізм; педагогічний оптимізм; повага і вимогливість до особистості; довіра; єдність слова і діла тощо.

       Функції: регулятивна; пізнавально-інформаційна; оціночно-орієнтовна; організаційно-виховна; мотиваційна; соціокультурна.

        Моральна свідомість – це показник розуміння й усвідомлення вчителем норм своєї професійної поведінки, характеру цінностей та людських взаємин у суспільстві. Вона виявляється і закріплюється в поглядах, ставленні до різних об’єктів життя, почуттях та звичках. Етичні знання й моральні погляди стають переконаннями особистості тільки у процесі соціальної практики й під впливом об’єктивних умов трудової діяльності.

        Моральні відносини педагога обумовлені мірою збалансованості між нормативним і суб’єктивним сприйняттям особистістю цінностей і правил педагогічної моралі. Моральні відносини регулюються моральними принципами, нормами, звичаями, традиціями і засвоюються вчителем у процесі діяльності. Особливість цих відносин полягає у тому, що вони мають цілісно-регулятивний і безпосередньо оцінний характер, виконують функцію регулювання й контролю.

       Моральна діяльність педагога, як і будь-яка духовна діяльність, має відносну самостійність, тісно пов’язана з іншими видами діяльності й може реалізовуватися в різних предметних формах: моральна освіта, організація морального досвіду, моральне самовиховання.

       Педагогічна справедливість – категорія моральної свідомості, що визначає необхідний порядок людських взаємин у педагогічній діяльності; виступає своєрідним вимірювачем об’єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках успіхів та вчинків учнів, їх ставлення до навчання тощо.

       Основна ідея моралі, дослідження якої є важливим для розуміння сутності деонтології, оскільки вона є її джерелом, - ідея повинності, яка заснована на такій етичній категорії, як обов'язок, що є однією з найважливіших в етиці взагалі і серед категорій професійної етики зокрема. Обов'язок як суспільна необхідність виражається в моральних вимогах до особистості і виступає як внутрішня моральна необхідність виконання об'єктивно існуючих суспільних зобов’язань, необхідність визначеної лінії поведінки, що диктується потребами суспільства.

        Професійний педагогічний обов’язок – характеристика перетворення у свідомості вчителя моральних вимог до педагогічної професії на особистісну мету. Це спрямованість на творчість у професії, особлива вимогливість до себе, прагнення до поповнення професійних знань і підвищення педагогічної майстерності, виважене та об’єктивне ставлення до учнів та їхніх батьків, уміння розв’язувати складні колізії й конфлікти шкільного життя.

        Професійно-педагогічна честь – поняття, яке визначає оцінку значимості професії в житті особистості. Усвідомлення цієї значимості є основою професійної гідності людини, самооцінкою її діяльності. Категорія педагогічної честі передбачає нормативні моральні вимоги до поведінки вчителя. Честь учителя – суспільна оцінка його реальних професійних якостей, що проявляються у виконанні ними професійного обов’язку.

        Педагогічний авторитет – це моральний статус учителя в колективі, який залежить від усього комплексу професійних і особистісних чеснот педагога, його моральної гідності. Рівень авторитету визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, ставленням до роботи тощо.

         Стрижнем педагогічної етики є моральні принципи. Базовим серед них є принцип гуманізму. В його основі лежить переконання про безмежні можливості людини та її здатність до самовдосконалення, про свободу і захист гідності особистості, право на щастя тощо. Цей принцип передбачає любов і повагу до людини, створення умов для її гармонійного розвитку.

        Гуманізм є змістовою основою інших принципів педагогічної етики: педагогічного оптимізму, поваги і вимогливості до особистості, довіри, співробітництва, творчості, єдності слова і дії. Такт – це моральна поведінка, яка базується на відчутті доречності виховного впливу, передбачення наслідків дій, постійна творчість у пошуку оптимального рішення.

        Толерантність характеризується відсутністю або стриманістю реагування на будь-які несприятливі фактори впливу, емоційною стабільністю; зовні виявляється у стриманості, самовладанні, здатності тривалий час знаходитись під негативними впливами, не знижуючи свої адаптивні можливості

       Таким чином, педагогічна етика як сукупність моральних вимог до професійної діяльності вчителя взаємопов’язана з іншими характеристиками педагогічної професії: «духовність», «педагогічна культура», «педагогічна майстерність» тощо і виступає одночасно детермінантою їх розвитку, впливає на характер усієї системи суб’єктно-об’єктних взаємин педагога.